Пам’ятаєте, що вже незабаром вирушає локомотив? Локомотив особливий, бо він сповнений речей, пов’язаних з особистими історіями про міграцію та інші види подорожей. Як партнер BWA у цьому чудовому проєкті, ми будемо інформувати вас про його перебіг.
А тим часом познайомтеся з історією Улада, нашого колеги з Білорусі. Вона розповідає про його останній день у місті та країні, де він народився. І, звісно, про його річ!
«Це був мій останній день у Білорусі. Політична ситуація в моїй країні змусила мене переїхати до Польщі. Я вийшов прогулятися містом, щоб краще закарбувати його в пам’яті. Я проходив знайомими вулицями, а на них – людей, готових боротися проти режиму. Ми усміхалися, показуючи одне одному пальцями знак «Вікторія».
Тоді я жив біля станції метро, де завжди хтось продавав різні речі – від овочів і фруктів до теплих шкарпеток ручної роботи. Коли я проходив повз, мені впала в око дівчинка, яка тримала прапори. Вона вирізнялася з-поміж інших. Здавалася радісною, дуже гарно усміхалася. У мене промайнула думка: «Вона сподівається, що тут щось зміниться». Я тоді вже втратив цю надію.
Дівчинка тримала в руках прапори двох видів – обидва білоруські. Один із них неофіційний, і його використання суворо заборонене білоруським режимом – біло-червоно-білий. Ці були зверху. Інші, зелено-червоні, офіційні, режимні, – знизу. Я підійшов до неї, привітався і попросив біло-червоно-білий прапор. Заплатив 25 рублів і дав їй 20 білоруських рублів на чай.
Мене дивувало, як ця дівчинка – у час, коли людей хапають навіть за одяг білого й червоного кольорів, – стоїть у такому місці, де постійно ходять міліціонери і де дуже багато людей.
І раптом я помітив, що від входу в метро йдуть міліціонери. Це мене дуже налякало, я почав хвилюватися за цю дівчинку. Але вона, щойно помітила міліціонерів, перевернула прапори в руці так, що біло-червоно-білих прапорів міліціонери не бачили.
Я дуже пишався цією дівчинкою і вирішив, що завжди пам’ятатиму про сильних білоруських жінок, які боролися, борються і боротимуться за незалежність Білорусі без режиму Лукашенка. Цей прапор зі мною, і він мені про це нагадуватиме».
Uladzislau Antonenka
